ВО "Свобода"

ENG

Микола Кренджеляк
Микола Кренджеляк

Боєць "Легіону Свободи", доброволець батальйону "Січ", голова Торецької міської організації ВО "Свобода". Помер на шахті за кілька днів після підписання контракту зі Збройними Силами України, у складі яких мав вирушати у зону бойових дій.

Микола Кренджеляк народився 29 липня 1982 року у селі Озірно Здолбунівського району Рівненської області. Жив у Торецьку на Донеччині, де з 2001 року працював шахтарем. 2011 року вступив до лав націоналістів, згодом очолив "Свободу" Торецька.

"Микола був відвертою людиною і не приховував своїх націоналістичних поглядів. Над його будинком майоріли 2 прапори - синьо-жовтий та червоно-чорний. І так було навіть під час окупації, доки Миколу не попередили, що за ним вже йдуть. Лише тоді Микола евакуював свою родину та евакуювався сам. Місцеві його затюкували "бандерівцем", "фашистом", але Кренджеляк на них не звертав уваги і завжди спілкувався українською", - розповідає Артур Шевцов, що в той період очолював Донецьку "Свободу".

Микола залюбки брав участь у акціях Донецької організації - у Новоазовську разом із побратимами боровся за визволення українського рибалки, захопленого москалями; був учасником торговельної блокади; їздив у Холодний Яр, був учасником Революції Гідності…

На шахті він знайшов однодумців, які також приєдналися до лав "Свободи". Один із його вихованців, Андрій, говорить про Миколу як про батька. "Я почав працювати на шахті, коли мені було 19. Не кожному дано працювати на шахті ‒ тут треба не боятися замкненого простору, виносити тиск і навантаження. Моїм наставником був Микола. Я проходив із ним у забій 30 днів. Це був час, коли ми працювали на одній ділянці на шахті Дзержинського. Але й потім ми продовжували спілкуватися.

Микола був дуже цікавою людиною - на все мав власну думку, міг годинами аналізувати події, сипати жартами. У робітничому середовищі не багато таких людей, які так можуть скласти слова"…

Під час Майдану на Донбасі був поширений міф про "наколотий" чай та інші нісенітниці. Повернушись після Революції Гідності в забій, він усім намагався довести, що це брехня. Адже він бачив події на власні очі, а не крізь призму кремлівських каналів.

У 2014 став до лав батальйону "Січ". Микола першим здійняв прапор над зруйнованою будівлею Торецької міськради після звільнення міста від окупантів.

Командир роти "Січ" Максим Лютий також має спогади про цього непересічного бійця: "Я знав його з перших днів створення батальйону "Січ", то був червень 2014 року. На той момент Микола був чи не єдиним представником Донеччини.

Він завжди проявляв себе дисциплінованим бійцем, знав чого прагнув. Навіть будучи кандидатом в народні депутати, приїздив в частину і відстоював наряд".

Після звільнення з батальйону продовжив роботу на шахті. Разом із цим Микола тримав худобу та доглядав великий город. Знаходив час і на громадську активність. Так, навесні 2014 не ховався від окупантів, а фіксував дії українофобів у міській раді та на їхніх шабашах. Саме тому Микола став головним свідком у справі мера-сепаратиста Слєпцова.

Перед смертю підписав контракт із морською піхотою та мав вирушати на фронт. Помер 21 квітня 2017 року, працюючи у шахті.

"До пенсії йому лишалося 1, 5 роки. Та "спокійно досидіти своє на шахті - варіант не для Кренджеляка. У відділ кадрів прийшла повістка і Микола вирішив іти в ЗСУ на контракт. Навіть попри те, що вже воював у "Січі". Були певні проблеми із медкомісією - але 18 квітня йому повідомили, що зараховують Миколу. На фронт мав вирушати за тиждень… Він багато працював і мало відпочивав, не шкодував себе зовсім. Був весь час в русі й не боявся "строїти" навіть керівництво.

Він був для мене… як Тягнибок. Веселий, любив спілкуватися, аналізував події, не боявся прямих конфліктів", - згадує найближчий друг Андрій.

Про запальну натуру Миколи згадують усі побратими - чоловік не міг змовчати, якщо вважав, що щось коїться не так. Та попри це не лишав конструктивної позиції та будував Україну навколо себе. Це можуть собі дозволити тільки внутрішньо багаті особистості.

У Миколи залишився син та дві доньки.